Narak-zempo

no report, no news, no articles, no funny...but we have a last posts :)

---

Незважаючи на те, що за вмістом основних поживних речовин (білків, цукрів, ліпідів) мохоподібні не дуже відрізняються від судинних рослин, вони навряд чи є гарним вибором для втамування голоду.

Справа в тому, що особливості будови та фізіології мохоподібних (досить ніжне вегетативне тіло, яке має бути легко проникним для води) роблять їх потенційно вразливими для різних мікроорганізмів. І на відміну від судинних рослин, бріофіти не мають змоги захистити себе механічними бар’єрами ¬– товстою кутикулою, корком та ін. Тому вони обрали іншу стратегію – стати максимально непривабливими в якості поживи. Це досягається за рахунок накопичення в клітинах поліфенольних сполук, подібних до лігніну. Їх вміст у мохів майже вдвічі більший, ніж у трав’янистих судинних рослин. Зв’язуючись з целюлозою та іншими полісахаридами, поліфеноли захищають їх від дії ферментів. Це робить перетравлення мохоподібних непростим завданням.

Наприклад, доведено, що північний олень отримує з одного граму біомаси мохів всього лише 78 калорій, тоді як грам трави дає 1281 калорію. Для лемінгів ці значення становлять, відповідно, 70 та 552 калорії. Однак тварини північних тундр все одно їдять багато мохів – адже це одне з небагатьох доступних їм джерел арахідонової кислоти, критично важливої для виживання в холодному кліматі.

Через такі особливості, вживання мохоподібних в їжу людиною практикується нечасто. В Китаї мохи іноді використовують в якості овочів та зелені. Відомий випадок, коли мох Rhodobryum giganteum був інгредієнтом супу. В Лапландії сфагнум додають у хліб. Деякі індіанці варять суп з крові, бульб рослини Camassia quamash та моху.

Іноді бріофіти входять до складу різноманітних трав’яних чаїв, в тому числі лікувальних, оскільки поліфенольні сполуки мають певні антибіотичні властивості. Ті ж самі індіанці п’ють чай зі сфагнумом. У воді зі сфагнових торфовищ пророщують зерно для приготування шотландського віскі. Також робляться спроби використання мохоподібних як приправ. Однак їх вплив на організм людини і можливі побічні ефекти не досліджувалися.

З усього вищезгаданого можна зробити висновок, що мохоподібні не можуть розглядатися як їжа при виживанні в дикій природі.

Література:

A. Vanderpoorten, B. Goffinet. Introduction to Bryophytes. Cambridge University Press, 2009. Pp. 40-42

Bryophyte Ecology: V.5, Ch.1 – http://www.bryoecol.mtu.edu/chapters_VOL5/1Household_Personal.pdf

---

Наявну літературу про мохоподібні, яка необхідна кожному, хто починає цікавитися цією групою, можна поділити на загальну і визначники. Під «загальною літературою» розуміються книжки, в яких розповідається про мохоподібні як групу організмів взагалі, включаючи особливості будови, фізіологію, екологію, загальний нарис класифікації та ін. Однак вони ніяк не допоможуть ані в ідентифікації конкретного моху, ані у відповіді на питання, які конкретно види де ростуть. Натомість, визначники і «флори» містять дуже обмежену загальну інформацію, здебільшого з морфології (бо визначення відбувається за морфологічними ознаками). Їх головний вміст – ключі для визначення видів, а також описання цих видів і систематичних груп більш високого рангу і інформація про їх поширення. Визначник відрізняється від «флори» саме повнотою і обсягом цих описань. «Флора» – це завжди найповніше (на час видання) зведення даних про флору (видовий склад) мохоподібних певної території, в той час як визначник може містити лише ключі і дуже скорочені описання видів. Також визначник може бути навмисно спрощений для початківців (наприклад, включати лише найбільш поширені види).
Крім визначників і флор слід згадати також так звані чеклісти (контрольні списки). Оскільки «флора» - результат десятиліть роботи багатьох дослідників, то в процесі її написання деякі дані можуть застаріти через знахідки нових видів чи зміни у класифікації. Чекліст – це лише список видів за певною системою з вказівками, де ці види були знайдені. Він потребує невеликого часу для підготовки, тому періодичне видання чеклістів дозволяє відображати актуальну інформацію про дослідження бріофлори.
Нижче я наводжу список літератури, якою користуюсь особисто в роботі з мохоподібними Харківщини. Вся вона є доступною в електронній формі. Більшість книжок можна скачати у бібліотеці «Флора і фауна», створеній московським ботаніком Олексієм Шипуновим. Вона знаходиться за адресою http://ashipunov.info/shipunov/school/sch-ru.htm, а також http://herba.msu.ru/shipunov/school/sch-ru.htm. Книжки доступні для скачування за прямими лінками без реєстрації та очікування. Єдиний недолік бібліотеки: українські назви там перекладені російською мовою, про що треба пам’ятати при пошуку.

Загальна література:
1. Жизнь растений. Том 4. М., 1978.
2. Бардунов Л.В. Древнейшие на суше. Новосибирск, 1984.
3. B. Goffinet, A.J. Shaw. Bryophyte Biology. Second edition. Cambridge University Press, 2009. Лінк для скачування: http://books.pakchem.net/bryophyte-biology.html
4. A. Vanderpoorten, B. Goffinet. Introduction to Bryophytes. Cambridge University Press, 2009. Лінк для скачування: http://libgen.info/view.php?id=243826
5. Bryophyte Ecology: http://www.bryoecol.mtu.edu

Визначники і «флори»:
1. Бачурина Г.Ф., Мельничук В.М. Флора мохів Української РСР. У 4 вип. Вип. 1. К.: Наук. думка, 1987.
2. Бачурина Г.Ф., Мельничук В.М. Флора мохів Української РСР. У 4 вип. Вип. 2. К.: Наук. думка, 1988.
3. Бачурина Г.Ф., Мельничук В.М. Флора мохів Української РСР. У 4 вип. Вип. 3. К.: Наук. думка, 1989.
4. Бачурина Г.Ф., Мельничук В.М. Флора мохів України. У 4 вип. Вип. 4. К.: Наук. думка, 2003.
5. Бачурина А.Ф., Партыка Л.Я. Печеночники и мхи Украины и смежных территорий. К.: Наук. думка, 1979.
6. Зеров Д.К. Флора печіночних і сфагнових мохів України. К.: Наук. думка, 1964. (буде доступна найближчим часом).
7. Игнатова Е.А. и др. Краткий определитель мохообразных Подмосковья. М.: КМК, 2011.
8. Игнатов М.С., Игнатова Е.А. Флора мхов средней части Европейской России. Т. 1. Sphagnaceae – Hedwigiaceae. М.: КМК, 2003.
9. Игнатов М.С., Игнатова Е.А. Флора мхов средней части Европейской России. Т. 2. Fontinalaceae – Amblystegiaceae. М.: КМК, 2004.
10. Лазаренко А.С. Определитель лиственных мхов Украины. К., 1955.
11. Мельничук В.М. Определитель лиственных мхов средней полосы и юга Европейской части СССР. К.: Наук. думка, 1970.
12. Попов С.Ю. Иллюстрированный полевой ключ для определения наиболее распространенных листостебельных мхов лесной зоны Центральной России. М., 2008.

В наступний раз я спробую описати особливості роботи з визначниками, які можуть стати в пригоді тим, хто береться за визначення мохоподібних вперше.

---

Мохоподібні посідають своє, часто непомітне для нетренованого ока місце в усіх притаманних нашій місцевості ландшафтах. Навіть у місті, гуляючи вулицями і невеличкими скверами, можна знайти не менше десятка видів, а, наприклад, для Харкова з усіма його парками і лісами їх назбирається понад 60. Біологічні особливості бріофітів обумовлюють і певні їх екологічні відмінності від судинних рослин.

Нотатка для підвищення екологічної обізнаності: екологія не є наукою «про забруднення» чи «про охорону природи», хоча і створює фундаментальну базу і для вивчення впливу людини на природу, і для її охорони. Також не слід її плутати з поняттям навколишнього середовища, говорячи «погана екологія» чи навіть «брудна». За визначенням, екологія є наукою про взаємодію організмів та їх угруповань між собою і з навколишнім середовищем. Розділ екології, що вивчає окремі види, називається аутекологією, а угруповання – синекологією.

Як і для всіх наземних рослин, для мохів найважливішими чинниками навколишнього середовища є вологість, температура, освітлення і характер субстрату, на якому вони ростуть. Кожний вид здатний розвиватися у певному діапазоні значень цих чинників. Цей діапазон може бути вузьким чи відносно широким. Види, що розвиваються у вузькому діапазоні умов, називаються стенобіонтами, у широкому – еврібіонтами. Мохи-еврібіонти, як правило, дуже мінливі, і часто важко повірити, що два зразки, зібрані, скажімо, в місцях з різним рівнем освітлення, належать одному виду.

---

Вибачте, зараз запарка, як зможу, одразу ж продовжу

---

Фрагмент стебла печіночника Radula complanata (L.) Dum. Цей вид досить часто трапляється на корі дерев у старих дібровах. Перший знімок - вид зверху, другий - знизу. Добре видно, що амфігастріїв у цього печіночника немає, але листки розділяються на верхню і нижню лопаті (нижні лопаті мають виглят більш темного ромбу при основі листка, посередині якого є темна пляма - пучок ризоїдів).